верлибр
С лицом лицемерно-грустным,
Забывая о совести и чести,
Ты нудишь молитву Иисусову,
Но пребываешь в прелести.
Тебе слово "люблю" неведомо,
Рассматривая чужие внутренности,
Угрожаешь ближнему бедами,
И расписываешься в собственной глупости.
Трезвенность, превращая в холодность,
Понукаешь делам бесовским,
Не свобода, но страх и скованность,
Тобою движут, и зов Отцовский
игнорируя, жмешься в угол,
В темноте людей из-за угла цепляя.
Ни жены нет у тебя, ни друга...
Но Его Любовь исцеляет -
Стань Невестой, еще не поздно,
Переплавь свою похоть в святую страсть,
Посмотри, а ведь в небе действительно, звезды!
И луна, все та же.
Не дай ей упасть, Господи!
Долготерпи!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Хорошо.К стати,Ваше рассуждение о Агапэ мне понравилось.Чтоб понять человека нужно ознакомиться с тем,что он пишет и если это от сердца,то можно почувствовать и боль,и печаль,и радость,горечь разочарований,потерь,сомнений и еще много чего.Фальшь и неискренность чувствуются всегда.В Вас я вижу очень многое,прекрасно понимаю Вас в отношении к рифмоплетству,но(на мой взгляд)не надо принимать это так близко к сердцу и делать такие резкие выпады.Вы требовательны к себе и,то что требуете от себя,требуете и с других,это неверно.Еще раз прошу извинить меня.
Vitaly M. Odessa
2009-01-31 23:50:21
"Слушай Иов,я буду говорить за Бога"...
Светлана,познайте Бога,и тогда ваша поэзия будет лечить души и обращать к истине.К тому же стихи должны быть доступны к пониманию и простым людям,и образованным,чего не вижу у вас. С вас плохой обличитель,увы. Примите,послушайте,и будет вам добро.
;;женя блох
2009-02-06 20:27:20
вижу в тебе Маяковского,слышу в строках Есенина но так хочу почувствовать Духа Святого веянье.
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
